Багато зір –
Безодня
Оксамиту.
Вони холодні,
Хоч і золотом залиті.
Чийсь гострий зір
Побачить, може,
Те, як плаче Місяць,
Але не схоже
Побачити,
Як умирають зорі
Та надії.
Вони не падають,
А вибухають в морі
Оксамиту.
Неначебто.
Тоді, коли немає більше мрії
Із відчаю.
З останніх сил
Востаннє ясно сяє
Зірка-наднова.
І вибухає –
Та не вмить.
Нема вже крил,
Але вона сіяє
Ще кілька днів.
Безмежна неба синява
До чорноти
Аж
Бачила, як сяє в оксамиті
Одна-єдина наднова.
11.07.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292368
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.11.2011
автор: Анастасія Витрикуш