Холодом, мов би струмом,
Пронизує до кісток…
Острах проводить з сумом
Крізь мозок розрядів ток.
То спалахне надія,
То раптом зросте стіна.
Мріяти ледве смію,
За обрій іде весна…
Тихо та ледь помітно
Промінь зсуває лід
З серця… І знову квітне
Ніжності першоцвіт.
В душу потоком лине
Її теплоти вогонь.
Туга та морок гинуть
В обіймах її долонь.
12.11.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292487
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.11.2011
автор: Мурмаш