Небесний вітер метушливі хмари
Розігнав
І сонця промінь церковний купол
З хрестом пізнав,
За ним і другий, третій, сотий –
В єдину мить –
Поверхня храму, вона, мов золото
Блищить.
Та це маленьке «мов» велику фальш
Відкрило –
Ілюзій молитов безвітряне
Вітрило:
І мідь, що золотом до сонечка
Моргає,
І помисли, які не бачать
Небокраю.
Священик стоїть в журбі своїй
Глибокій,
Напнути хоче те вітрило –
Втратив спокій.
На жаль, поодинокий подих
Душ відкритих
Небесний вітер не здатен
Сотворити.
2010 р., 14.11. 08.34. Поїзд: Чортків – Івано-Франківськ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292727
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2011
автор: Ярослав Дорожний