В усіх весна – у серці та в кишенях,
У мене – осінь, осінь золота.
Он бач, туман розкинувся на дверях
Із жовтими очима як в кота.
А там он дуб стоїть багатолітній,
Останнє листя сипле до землі.
Червоне й синє, бронзове та мідне:
Ох, як воно обридло вже мені!
Дивись, дивись – ключі багатокрилі
Скидають вниз палітру журавля.
Птахи мої! Чому ж такі журливі?
Чому ж ви так курличете здаля?
Чому ж ця осінь Вас розпорошила
І сум розклала – падай та ридай?
Птахи мої! Були б у мене крила,
Давно пірнув би у весняний рай.
Якби та би, все дуже нереально,
Вона, вона… Тут винна лиш вона.
Проклята осінь! Як усе банально…
Буквально.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292816
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.11.2011
автор: Грицько Потуга