Пітьма.
Парують магістралі кровоносні
На сивочолому пейзажі сну.
Собаки, що гризуться за останню
Чавунну теплу постіль…
Кульгаючи мандрує містом листопад.
Старим хвостом руда мете щетина
Простого пензля згризеного міллю.
Фарбує тихі гавані під’їздів
І дворів
В надмірно соковитий колір ночі
З тонкими візерунками вологих гілок
І вкрай стривожених, замріяних віконних каганців,
Які так не сміливо видають секрети
Чужих кухонних чвар
І романтичних спалень…
Пітьма закутує у ковдру сну нікому не потрібні ліхтарі,
Що тулятися поближче до вікна,
П’яніючи від всіх своїх фантазій…
Мої вовняні рукавички мокнуть,
Замріяно тручи бляшанку Аладіна,
Волаючи у порожнечу світу, мов у рупор,
Щоб ти почув, те, що я сказати хочу…
Цигарки димарів стовбичать усю ніч,
Підсмалюють малі й великі ступні Ведмедиць…
… Притули мою маківку до свого підборіддя.
Я хочу дещо тобі сказати…
Я хочу сказати…
Я хочу…
картина:А.Заварин. Ночной двор
.http://gallery.ru/watch?ph=jNT-baz4Z
13.11.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292868
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2011
автор: gala.vita