Ти даленієш, як перо стріли,
коли його прощає зором лучник,
і вже не озираючись з імли
за видноколом губишся беззвучно.
І як стріла, втрачаєш через мить
тепло моїх уже зчужілих пучок
і вже в тобі повік не защемить
незрима нитка спогадів пекучих.
Ти відлітаєш геть, за метром метр
все далі наших заповідних врочищ
і забуттям, немов обридлий светр,
мене ти розпускаєш і торочиш.
Твої у петлях корчаться слова,
роковані облуді на поталу...
Вся у вузлах аорти тятива,
а ти її безжально так нап’яла...
2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292871
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2011
автор: Ярослав Петришин