Упала розпач із небес, на скроні
і щось, і ще, перед очима мерехтить.
Спітніли й так зябкі долоні,
Лукавий страх у вись злетить.
І що не слово з вуст, то ожива рядок.
Та дужий вітер від паперу їх зриває.
Красиві речення, немов клубок ниток
У довгу лінію життя їх розправляє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293451
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.11.2011
автор: Вільна птаха