Невимовно, сонливо, тяжко вона йшла у бій,
Фортеця кривава недолі, дарунок голодних мрій.
Прийшла з молодим, чаклунським щастям в зелених очах,
Та в щастя був переоблік, на депозиті спав страх.
Стрепенулась, злетіла в небо, розбите бляшанками хмар,
Лише на дні виднівся розбуджений світом димар.
Схопилась, постала огнево, затерла всі рани сміхом,
І стала творити диво, знущатись хотіла над лихом.
В агонії істини миті поглянула в дзеркало правди,
Брехливої, мовчазної, байдужої людської вади.
І подихом снігу тривожним створила собі новий світ,
Де вітався із кішками кожний, де збирався щастя кульбіт.
Розмалювала душу фресками янгольских спин,
Поруч роздмухала вітер - годинний повітря плин.
Змила хурделицю страху, танцюючи вільний фокстрот,
Замиготіла свавільно, включивши автопілот.
Тепер уже переможно вона крокувала у світ,
Відбудована, безтривожна, людина нових орбіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293562
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.11.2011
автор: Siya