І знову листопад - пора самотня,
Душа стікає по шибках дощем...
Безликих днів розлилася безодня -
Пора для суму і нудних поем.
А за вікном чиїсь листи кружляють,
Де між рядками помирає час.
Землі замерзлу наготу вкривають,
Й стають брудними килимами враз.
І знову чорно-білий колір диму,
І присмак кави у свідомість ліг.
Рядок сумний несміло кличе риму,
Вона ж осінній обмина поріг.
І знову не верлібри, і не вірші
Виходять неквапливо з-під пера -
Плаксиві, запізнілі і невтішні.
То серце плаче - так було не раз...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293691
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.11.2011
автор: Лілія Ніколаєнко