Продовження Напасті Чорних тіл

Чи  могли  б  ви  коли-небудь  уявити  як  це  жити  самому?  Ні?  Ну  звісно  що  ні.  І  я  не  міг,але  жив,жив  отак  уже  рік  і  мені  все  подобалось,ну  майже  все,подобалось  самому  у  ванні  а  не  ділити  її  з  кимось  живим  ну  звісно  я  не  враховую  свого  котика.  Подобалось  спати  до  пізна  і  забивати  на  хрипке  скиглення  старого  довоєнного  будильника.  Подобалось  говорити  з  самим  собою,радити  як  краще  провести  час  з  тією  чи  іншою  дівчиною,подобалось  подобалось  подобалось….
Тепер  черга  того  що  не  подобалось.  А  не  подобалось  коли  знаходжу  личинку  свого  Афлека  посеред  кімнати.  Коли  просинаюсь  і  бачу  біля  себе  ту  яку  б  не  хотів  бачити,коли  вони  повертаються  забувши  у  мене  трусики  лівчик,бейсбольну  битку,  накладні  цицьки,цноту,вірність  своїм  єдиним,гордість  після  успішної  здачі  сесії,автограф  Поплавського…
Та  на  сей  момент  мене  здивували  жіночі  трусики  у  мене  на  обличчі.  Вони  були  такі  як  я  люблю  з  мереживом,майже  прозорі,по  краях  прикрашені  червоною  тканиною.  У  носа  ударив  знайомий  запах  –  аромати  сексу.  Я  все  дуже  смутно  пам*ятав.
Взагалі  то  з  цим  запахом  я  познайомився  в  студентські  роки  а  якщо  бути  чесним  то  коли  мама  приводила  до  хати  своїх  кавалєрів.  Вони  купували  моє  схвалення  шоколадками,іграшками  енциклопедіями,стусанами,але  жили  у  мене  не  довго,бо  у  мене  були  свої  кастинги  на  які  вони  не  приходили  і  свої  стандарти  які  не  збігалися  з  маминими  .  
Кіт  муркотів  і  облизував  п*яти  в  надії  вимолити  у  мене  сніданок.  Келію  освітлювали  слабкі  промені  світла,з  ванни  витанцьовуючи  пролазив  звук  водяного  потоку.  На  столі  лежала  записка  –  Я  у  ванній.  Почерк  був  дрібненьким  немов  би  його  власниця  була  ботаном  у  величезних  окулярах.  У  вікно  щось  дзвінко  барабанило  цього  щось  було  так  багато  що  складалось  враження  ніби  вікно  зараз  розіб*ється.  Я  повільно  похитуючись  відсунув  штору  і  побачив  у  себе  на  порозі  близько  тридцять  жінок  які  тримали  у  руках  десятки  чорних  дітей.  І  тут  я  зрозумів.  
Швидко  добіг  до  дзеркала  але  спочатку  розгледіти  щось  там  не  зміг  бо  відбиток  світла  засліпив  мене.  Та  врешті  решт  я  все  зрозумів,почав  мацати  обличчя,розтягувати  щоки  і  зрозумів  що  я  …  чорний.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293728
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.11.2011
автор: Gill