Забутий сон, як марення нічне
Неждано обізвався з-під подушки.
Там хтось чужий випитував мене,
Чи я люблю із часником пампушки!
Авжеж, люблю, тут можна й не питать,
Та все ж комусь мої уподобання
На часі стали. Що вже тут гадать?
Я ж сон не можу звести до гадання!
Бо там свої критерії й межа,
Своя реальність і безповоротність.
І там, де щойно сніг пухкий лежав,
Дзвенить пісків пустельна неповторність.
Сприйму на віру бачене вві сні
І не повірю істинам затертим.
Лунають зойки, надто голосні,
Над ще живим, та вже по суті мертвим.
Таке буває в нашому житті,
Коли воно вертає до абсурду.
І всі слова, промовлені й пусті -
Переростають на Ґоверли бруду.
І лжепророки каркають з трибун,
І лжегерої мостяться в Герої.
З глибин землі одчайний стогін трун
Пласти вугільні вибухом покроїв.
Прости їм, земле! Геть усім прости...
Живим і мертвим і ненарожде́нним.
Усі гріхи їм смертні відпусти,
Воздай по правді - ситим і нужденним!
Та розквітай у спокої й добрі
І віру влий у вичахлу зневіру.
Затямлять хай твої поводирі:
На світі добре те, що добре в міру!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293898
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2011
автор: Дощ