Моя самотність надто вперта
і не хоче мене покидати анітрохи,
вона вважає мене безсмертним,
ніби я можу терпіти вічно
ходіння однобічно…
В одну сторону іти самому,
іншою вертатися назад,
але….. од но му…
важко повертатися додому,
заходити до своєї кімнати
де на тебе чекає лише ноутбук,
і телевізор…в якому штампи…
штампи…. штампи….
Вічний он-лайн – пластмасова радість…
Шукання себе на сайтах,
в кілобайтах….
Ну його…хай все йде до біса,
я і справді втомився
ліпити ілюзію власними руками,
сам же ж створюю обмани,
щоб вірити хоча би в щось, чи в когось…
Вірити і бути потрібному,
хоча би в цій пластмасі…
А я так боявся загубитись в масі…
все подрібнено….
Та надімною, ярличок «он-лайн»,
а в мені пусто і темно…
Самотність не покидай хоч ти мене,
бо не виживу…. напевно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294616
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2011
автор: Юра...