Усе частіше осінь золотиста
мої думки жене із міста пріч
до протиріч туманного дитинства -
Ріки й Води далеких межиріч.
А у Ріки тієї брід глибокий
і кола - вверх, усупереч воді,
в ній навіть час біжить в обидва боки -
туди й назад, немов на dvd.
Знов, як колись, в її завмерлім лоні
я бачу тінь земної кривини,
а в чорному Малевича проломі́́
незвіданого погляд крижаний.
І хай в її найближчої родини
потуга менша з давніх поколінь -
вже навіть до самої середи́ни
дійдеш не заволоживши колін -
та все ж тече, не визнаючи русел,
на вивертах руйнує береги...
А біля устя жаб рахує бусел -
то на обох, то часом без ноги.
І як на дні душі буває грузько,
то загірчить замулений полин -
це ж мабуть я - отой самотній бу́зько,
якому вирій крила обпалив…
осінь 2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294786
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2011
автор: Ярослав Петришин