Падаю від втоми з краси жіночих ніг, закриваючи вхідні двері. Я лише переступила поріг, а він вже готує мені шматок радості на вечерю.
Носом до носу, щось муркотить. Градуси на шкалі вимірювання настрою швидко підскакують. Я йому приділяю аж три хвилини свого часу. Почухаю за вушком, потру носика.
І починаються домашні справи. Він ходить за мною нога в ногу (чи лапа в лапу?) Розповідає щось, нявчить. Я йому лише озиваюся, не звертаючи уваги: «Малий, я не розумію котячої»! Він для мене як ще одна справа по господарству. Я переймаюся лише через те, щоб у котячому горщику було пусто, а у мисці для їжі – повно. І все…
Напів-кіт, напів-кошеня. Не знаю, як правильно його класифікувати. Мені з ним так пощастило. Так добре, що він не злий. Він або грайливий і веселий, або ніжний і сумний.
Ось вечір, я перед монітором спаплюжую і так знервований зір. Пишу свою ахінею. Він сидить поряд. Зосереджений, дивиться, як у ворді стрибають букви шрифту калібрі.
Невдовзі він вилазить мені на груди, ховаючи когітки, ступаючи на оголене тіло. Я переводжу на нього погляд. Дивлюсь у вічі. Ніколи не думала, що в нього так само втомлені очі з полопаними капілярами, як і в мене. Втомлені і сумні.
Краще завести рибок. Вони не потребують багато уваги. Або нікого не заводити, щоб ніколи не бачити таких очей. Це лише кіт – мій пухнастий підліток. Що казати про рідних людей, від яких ми їдемо-їдемо, яким не дзвонимо, яким не пишемо. Вони так само сумно дивляться нам у вічі. І в цю мить ми розуміємо все, нарешті усвідомлюємо те «суттєве». Обіцяємо собі бути більш уважними. Але лише в цю мить …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294934
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2011
автор: Джон Капка (Красавцева)