Сумно стало, ледве не плачу,
Ходу прямого з кута не бачу.
Щось пройняло незбагненним болем -
То серце тріпоче пташатком кволим.
Що ж ти, серце, зі мною твориш,
З ким наодинці весь час говориш?
І що я нині діяти маю,
Невже я долю свою ламаю?
А навкруги заклопотані люди -
Хто там зі мною панькатись буде?
Цей - промовчить, той - зарегоче,
А зрозуміти ніхто не хоче.
Тому я до серця іду на пораду -
Вибрати мушу вірність, чи зраду!
Мабуть, у вірності є перевага,
Та не зарадить душевна відвага.
Це означає - знову страждати,
Цього нікому бодай не діждати!
Любляче серце не хочу дурити -
Треба відверто із ним говорити.
Довго воно животіло в полоні -
Аж до густого морозу на скроні.
В ньому проснулася пам"ять гаряча.
Чим же йому я на цей раз віддячу?
Щоб врятувати серце і душу,
Я неодмінно зрадити мушу!
Молодо серце в грудях заб"ється,
Сили кохання знову нап"ється.
Вірність і зрада... Біле і чорне...
Любові пливе перекинутий човен...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295110
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.11.2011
автор: Дощ