Здавалося, пора забути віру в чудо.
Невміло приглушу ридання голосні.
Ніколи "повернись!" тобі кричать не буду -
Я лиш прошепочу це слово в напівсні.
Я марю знов життєвими етюдами
І дзеркалом очей моїх в твоїх очах;
Словами, що в душі лишились скутими,
І щастям, що буває лиш в казках.
Ти пам'ятаєш той осінній перший дощ
І синє небо так неприязно холодне?
Ми вдвох без парасолі, ну і що ж?!
Цей дощ - опале листя жовте і червоне.
...Та об реальність всі ілюзії розбились,
І я із терну й болю одягла вінець,
Хоч вірю: буде все ж кінець щасливий,
А нещасливий - то ще не кінець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295504
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2011
автор: Kotyaka