Я – звичайне струнке дерево,
що зросло на землі батьківській,
над Дніпровим крутим берегом,
під вітрів віковим натиском.
Маю друзів – дерев-братчиків,
та нема поміж них злагоди.
Виглядають талан (ач які!)
той – зі сходу, а той – з заходу…
Щось доводять одне одному.
В суперечки свої втягують –
чи в дебати? –
як там, по-модному?
…Ні, без мене, гаразд?! Дякую.
Будуть сотні питань спірними,
а обставин лоби – дужими,
ми ж потрібні землі вірними,
ми потрібні землі мужніми!
Як терпіти ганьбу братську, то
краще бути ущент зламаним!
...Є на сході рідня – батькова.
І на заході теж – мамина…
Та не треба мені клястися,
в тім, що стовбури вкрай зморені!
Не гризіться хоча б! Згляньтеся!
…Невимовно болять корені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295583
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.11.2011
автор: Тетяна Яровицина