Напитися б до сліз
і впасти
до Твоїх ніг й шалено цілувати
Твої сліди, стежки,
якими Ти ходила,
замело снігом все,
уже нема ні тих слідів,
ні тих стежок
і тільки аромат Твоїх парфумів
який я пам'ятаю до цих пір
неначе їх розлила на папір
й залишила мені на згадку,
і шоколадку,
Твою улюблену "Оленка"
я сам доїв, як егоїст,
а що поробиш, якщо злість
тебе руйнує й не дає
нормально жити,
б'є і б'є об стінку головою
до крові, розбивши череп
аж до мозку все ж не спиняєшся,
а далі б'єш.
Це вже рефлекс,
чи лиш маразм?
Ну і до чого цей сарказм
в твоєму голосі, до чого?
Не знаєш і тому мовчиш.
І правильно.
Вже сказано достатньо,
для того, щоб можна було
книгу написати і не одну,
а цілу сотню, а то і тисячу книжок,
і зароблять на цьому гроші
вонии ж бо блін такі хороші,
всі такі милі, аж тошнить,
а в голові усе біжить
"строка бегущая",
а там написано "БАРАН",
а дальше повний кавардак,
що я й не знаю дальше як?!..
Напитися б до сліз
і впасти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295706
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2011
автор: Fagotyst