...Кругом так вогко, зимно-босо...
Додому йду. Чекаю безкінечний сонний потяг.
Він верещить,гуркоче, шмига носом,
Немов і справді сердиться на мене, чи на долю...
Орда думок звабливо тягне в морок.
Знов схлипують засмучено ботинки. Тужать.
Туман засів у лощині, мов ворог,
Розмоклі ліхтарі обмацують дорогу і калюжі.
Та на душі спокійно і затишно,
Наспівує мобільний про весну – пригрівся "Нокій".
Бач, заскучав без мене , занудився...
З туману - ти - розхрістаний, смішливий, сонноокий....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295831
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2011
автор: gala.vita