думки рояться в голові набридливими шершнями і розлітаються в сторони від кожної спроби якось їх впорядкувати.
страшенно хочу дощу. він якимось чином лікує це безглуздя.
вже не знаю, чого чекати. хоча ні, все набагато простіше - я не хочу нічого чекати. щоб потім не розчаровуватись. і взагалі, так набагато цікавіше - не знати, що буде далі. тоді життя має зміст, який, мабуть, є саме в постійному його пошуку...
ковток гарячої кави.
спогадами вертаюся в минуле, коли, ще маленькою, я дивилась на маму, яка пила напій із дивовижним запахом. мені чомусь його пити забороняли...
заборони... одна з тих небагатьох речей із дитинства, за якими я не сумую. їх у нашому житті і так забагато. ми самі заганяємо себе в рамки, а потім скаржимося, що тісно. і довго ще не можемо їх зруйнувати.
о! дощ почався... все: тепер довгождана прогулянка і спокійний сон людини з чистою совістю. після дощу завжди чомусь почуваєшся чистим. і цілком безневинним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296207
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2011
автор: alalal_v