Сходила, мов на п’єдестал, - на підвіконня,
Молилася оскиглим міським зорям,
Як шматувала ножицями пелюстки забутих фотографій
(Раком на підлозі),
Де ти мурижив моє серце у своїх долонях.
Нехай побачить Всесвіт моє горе –
Як плаче у куті смачненька пишногруда зірка порнографії
(Дивитися на мужиків не в змозі),
Як пхнеться на мури, крізь грати, шкірою на жарину,
Як топче свої гордощі та волю самопожертовно,
Як нудиться в болоті поневолена духовна моя сила
(Надії покладаймо на міфічну невмирущість духу).
Ми пхнемся навпаки законам смерті,
Які псують фізичної особі вільний рух,
Тупі та безпорадні, але вперті
(Життя шукали в серці у труни)!
Ми дуркувато машемо руками, як млини
(чекаєм донкіхотів),
Ми кричимо прокльони вовесь голос
(ба, не розтуливши рота)!
… летіла м’яко снігом вулиці вкривати
І розповсюджуватись по підошвах громадян.
Не знаю, чи зламала свої грати,
Але красиво здохнуть – це талан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296421
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.11.2011
автор: Piana Guitara