СТЕЖКА ДО ШКОЛИ (проза)

Осінь,  здіймаючи  легку  куряву,  танцює  свій  повільний  танок…То  тут,  то  там,  ненароком,  торкнеться  рукою  листя  дерев,  і  воно  жовтіє…Невпинно  і  невблаганно  золотиться  буйна,  колись,  зелень,-  Осінь  танцює…Ще  трохи  і,  здається,  Кочубеївка  запалає!
     Стежка  до  школи  в*ється  грайливою  стрічкою,  щоранку  маленькі  ніжки,  веселим  підстрибом  спішать  нею  за  знаннями.  Старші  школярі  йдуть  повільніше,про  щось  мріючи…
     Старенька,  згорблена  жінка  мружачись  вдивляється  в  далечінь.  Стежка  до  школи…Колись,  і  вона  йшла  цією  стежкою  на  свій  перший  урок.  Була  вона  тоді  молодою,  стрункою,  веселою,  сміливо  дивилась  вперед  в  майбутнє.  Галино  Петрівно,  розкажіть,  почитайте,  просили  діти,  оточивши  її  щільним  кільцем,  і  вона  завжди  ЧУЛА  їхні  прохання.  Вона  уміла  ЧУТИ…Розповідала  повільно,  помірковано,з  любов*ю  вдивляючись  в  наївні  личка,  в  допитливі  очі.
     Вона  багато  працювала.  Виховувала  й  своїх  трьох  діток,  терпляче  вкладала  в  їх  серця  те,  чим  жила  сама,  навчила  любити  поезію,  літературу,-  сама  ж  бо  літератор.  І  кожен  раз,  день  у  день,  кликала  її  стежка  до  школи.
     Минав  час,  діти  росли,вилітали  із  гніздечок,  летіли  у  великі  світи,  і  ось,  власні  діти  поклали  їй  на  коліна  маленьких  онуків,  щоб  вона,  вже  для  них  розповідала  свої  чудові  історії.
     Вона  рано  посивіла,  так  склалась  доля,-  поховала  сина  та  чоловіка,  серце  обливалось  кров*ю,  тихо  плакала…Все  було…
     І  ось,  стоїть  старенька,  майже  сліпа,  і  сумно  вдивляється  в  знайому  стежину.  Якби,  лишень,  вона  знала,  скільки  світла  принесла  в  юні  серця,  скільки  вдячності  в  них,  до  любої  вчительки.  За  те,  що  навчила  любити  слово,  розуміти,  і  використовувати  в  житті,  написане.  Але  вона  не  знає…
     Іншою  стежкою,  кожен  недільний  ранок,  повільно  іде  до  церкви.  І  молиться  усім  серцем  за  тих,  кого  любить,  пам*ятає,  хто  любить,  і  пам*ятає  її.  З  легким  серцем,  почута,  повертається  додому.  І  вкотре,  згадує  свою  стежку  до  школи...

Згадаймо  своїх  вчителів!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296560
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.11.2011
автор: Оля Вашека