Я не янгол, хоч Бог дав душі крила
Й у мріях і снах я лечу в небеса.
Я не янгол – людина, звичайна людина,
Радію та плачу, ще й вірю в дива.
Ти часом всміхаєшся й кажеш: «дитина»,
А часом бурчиш, що вже гірше нема.
Згадай на секунду, я – просто людина,
Що серед помилок буває права.
Розсерджуся, крикну, така дратівлива,
А тут знову з мухи зліпила слона,
Нічого не вдієш, така я людина:
Закохана, щира й мрійливо-легка…
Я серед мільярдного моря краплина;
На сонечку блисне і сліду нема,
Але ж я у рідному серці єдина,
А отже назавжди лишуся жива.
«Людина» – лиш слово, а яка в ньому сила
Творити добро й дарувати життя!
Всміхнулась тобі твоя «просто людина»,
А ти обіймаєш і звеш Янголя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296594
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2011
автор: Анжела Пампурак