Стрункий, неначе кипарис,
Самозакоханий нарцис
Понад калюжею схиливсь
І так собою захопивсь,
Що й не помітив, як нога
Чиясь холодна і німа,
Пригнула байдуже до дна,
Втоптала вщент його сповна...
Ось так і ми, в щоденній метушні,
Коли минають доленосні дні,
Полинний час розплати настає —
Ми бачим лиш зображення своє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296666
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2011
автор: Lana P.