Таки прижився, ніби так і треба,
Став забувати церкви дзвін в селі.
Та Свят-Різдво і Великоднє небо
Пробуджували спомини в мені.
А чи хотілось цього? Я не знаю,
Та інколи дзвенить сердечний дзвін.
І вже тоді летить душа до краю,
Де босоніж ганяв на перегін,
Де гомоніли верби над рікою,
А по городі слались кавуни,
Де покривалась божою росою
Спориш-трава – по ній бродили ми.
Уже прижився, всі поприбивались
До дня нового, в старому вбранні.
І як би в сьогодення не вписались,
Ми ще в минулому, то ж трошечки сумні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296820
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.11.2011
автор: Г. Король