Недопите вино…
Недостиглий портвейн…
В недолугім кафе вип’ю разом з тобою.
Недомріяну думку у нім утоплю.
Похлинуся на мить недоказаним словом.
Неясні почуття…
Недосмуток-сльоза…
Недосвідчені дні, недосміх, незітхання…
В недочорних небес ясні зорі не ті…
Недоладні, сердиті, колючі, примарні…
В непрозоре вікно
Ловлю образи мрій.
Недодощ недомокрий змиває їх з шибок.
Я у ванні свій дощ з душу пущу на мить
І з душі позмиваю неясні прогнози.
А вві сні пустота.
Недосон, нежиття…
В зір мій кігті встромляють колючі троянди.
Підкажи ти мені в недобілій цій тьмі
Зрозуміти тебе чи мені ще удасться?..
Некрилаті дзвінки,
Есемески, листи…
Хто зробив їх такими — чи розум, чи серце?..
Недоспіваний вірш, недоказане «я»…
Недозріле кохання із его у герці…
Недошептаний крик…
Недозболений сміх…
Недостворений світ, недорадісне щастя…
Я стомилась уже від «недо» цих і «не»…
Бо і душу мою ти зумів недовкрасти.
Ти мій лікар і кат…
Лютий ворог і брат…
Недоспалений рай, незадимлене пекло…
І між нами це все — передружба, та ще
Не кохання… Навряд нею стати їй вдасться…
Келих повний до дна…
Не допити вина…
Трута недолюбов не для нас… Ми це знаєм…
Але все ж шепочу недоправду свою
Хоч і знаю – тебе більше недокохаю.
Чуєш — «Досить!!!..» — кричу.
У душі шепочу.
Твої очі — як з казки криві ті дзеркала.
Я дивлюся у них, мої фрази, думки
Враз стають недосяжні, фантомні примари…
Недопите вино…
Недостиглий портвейн…
Це наш рок, наша доля і наше прокляття…
Але все ж я його ще ковточок зроблю,
І на день цей продовжу солодке страждання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2011
автор: Marika