Так бентежно задумалась осінь,
Ледь усмішка бринить на устах.
Перед нею замріяна просинь,
Жовту тишу несе на руках.
А у сквері бродить самотність,
Вітер гонить її звідусіль.
Та вона має з того користь,
Щоб на рану насипати сіль.
Закружляє вітер сердито,
Проводжає її крадькома.
Сійне дощик немов крізь сито,
Стане тиша навколо німа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297829
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.12.2011
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)