На полотні небеснім низько-низько
з’явився місяць в тиші голосів.
А срібло зір, начищене до блиску,
Пірнало в став, як зграйка карасів.
Учух вітрище, листя і антени.
Вечірній смуток заливав міста,
де крізь вітрини пахли хризантеми,
та ліхтарі світились неспроста.
Бо в колір непроглядного маренго
вдивлялись ми і Ригель (Оріон).
тонули у ночі тополь шеренги
і мерз ледь-ледь освітлений перон…
Ти випурхнула із моїх обіймів,
Немов метелик з лялечки торік.
І зникла назавжди… Любов наївну
Так довго я у серці ще беріг.
Вокзал. І до четвертої платформи
прибуде знову потяг. Як тоді.
Маренго лиш щільніше. Місяць повний.
І роки промайнули молоді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2011
автор: Hmelyar