Вийду на світанку, стану серед поля.
Стану зустрічати вранішній туман.
Друг - моя самотність, мати - моя воля,
Думи мої дивні, наче той буран.
Загорнусь в накидку, гляну в далечінь.
Що ніхто не бачить, вмить побачу там.
Он розкрила крила дивна височінь,
Он сріблясті роси розклали свій крам.
І без меж кінечність кличе в дивний храм,
Де дрімає тихо неупинний час.
Й лиш пізнавши правду, що бувала там,
Ти заснеш навічно, прокинувшись нараз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298258
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2011
автор: Подих Забуття