А листя, мов кохання, потоптане ногами,
Лежить і не чекає ні щастя ні весни.
Йому лиш залишилось пропасти під снігами,
І тут його немає ні зради, ні вини.
Такий закон природи: вродитись і померти,
А поміж тим надії, іллюзії і жаль.
Потішити красою, вгоджати світу вперто,
Розбитися об холод невдяки,як кришталь.
Та світ цвістиме знову, з бруньок всміхнеться листя,
І цвіт задурить землю, птахи заглушать сум.
Лише не буде більше веселим і барвистим
Потоптанеє листя, немов з кохання глум.
6.12.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298270
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.12.2011
автор: тарпик