Навколо сонця памороззя слів
моїх надій, знеживлених до краю.
Одного разу в стані заметіль
ти не збагнеш, що я вже відлітаю.
Над містом хмари, серед них одна
тендітно-сильна, непримітна і звичайна.
В той день осипеться , мов жаль, горобина
від нашого застиглого мовчання.
В той день на всих закоханих одне
грайливе сонце - посагом за хмари
зі сподіванням: день же цей мине,
а в паморозі також свої чари.
Стояв до нас , стоятиме цей світ.
На мить відречення, але твої долоні
мене обпестять , і розтане лід ,
як хмари на небеснім перегоні.
12.09.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298561
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 07.12.2011
автор: Надія Позняк