***

Цей  вірш  написаний  спеціально  
                               до  конкурсу,  на  прохання  моєї  
                               вчительки.
                             
Що  нас  зможе  об’єднати,  українці-браття?
Що  нас  змусить  у  лихую  чи  в  добру  годину
Один  одного  за  руки  з  довірою  взяти
І  згадати  щастя  й  муки  матері-Вкраїни?

Чи  настане  час  нарешті,  коли  поміж  нами
Вже  не  буде  ворожнечі  та  слова  лихого?
Чи  прокинуться  серця  всі,  оповиті  снами,
Щоб  ми  знову  полюбили  побратима  свого?

Заблищить  над  нами  сонце?  Засміється  небо?
А  чи  з  розпачу  заплачуть  волохаті  хмари:
«Зупиніться,  українці!  Вам  бо  миру  треба!
І  прогнати  геть  потрібно  зло,  пиху  і  чвари!»

Об’єднайтеся  лиш,  браття,  візьміться  за  руки,
Подивіться  –  в  побратима  щирі  сині  очі!..
Недовіра  і  презирство,  зрада  і  розлуки…
Лиш  задумайтеся,  друзі,  хто  з  вас  цього  хоче?

Та  невже  так  важко  нині  козаків  нащадкам
Разом  стати  і  здолати  важку  нашу  долю?
Наші  предки  –  сильні  й  вільні  –  всякі  неполадки
Подолали  б  швидко  й  легко  у  дружньому  колі!

Лиш  послухайте,  краяни,  із  небес  пускає
Свої  сльози  Бог  Всевишній,  на  нас  подивившись.
Він  же  людям  на  Вкраїну  послав  частку  Раю,
А  ми  зрадили,  бездушні,  пеклу  покорившись…

А  тепер  картаєм  долю,  життя  і…  сусіда,
І  вину  чиюсь  шукаєм  у  своїм  нещасті.
Чом  так  важко  зрозуміти,  що  всі  наші  біди
Лиш  від  того,  що  нам  в  мирі  жить  ніяк  не  вдасться?

Нумо  разом  об’єднаймось,  українці-браття!
Зовсім  легко  поріднитись  і  навік  здружитись!
Тож  давайте  ми  запалим  вірності  багаття!
Хай  в  нас  буде  завжди  щастя!  Не  щодня  –  щомиті!
                                                                     5  грудня,  2011р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298613
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.12.2011
автор: АнГеЛіНа