- Не тримай так довго моє тепле серце
У своїх вічно-холодних руках.
Може-бо злякатись, впасти і розбитись,
Наче поцілений кулею птах.
Може бути вбитим холодом зимовим –
Стане крижиною й не оживе…
Але я ще хочу жити, бавитися жовтим листом…
Я благаю, не вбивай…
- Довго лукавила, всі літні правила
Ніби й непомітно встигла замінити,
Щоби сонця-літа більше на впустити.
Та твій час не безкінечний, тому сльози недоречні.
Досить часом гратись, я благаю! На землі не буде вічно Раю!
Добре суть моїх всіх дій ти знаєш, не дарма тебе випроводжаю
В осінь…
- Чому так безжально, чому безсердечно
Гониш мене, смертоносна, назад?
Як же я покину, як безслідно зникну,
Коли ворожить ще скрізь листопад?
Може ти, ласкаво, щедрая на серце,
Ніч хоч одну подаруєш мені?
Бо мені так страшно гинуть, гнаною вітрами в спину…
Так прошу я, подаруй…
- Просиш у мене ти дару і доброти…
Скинь нарешті маски! Геть ту штучну ласку!
Бо ніхто ще часу не просив ні разу!
В моїм серці кров холодна, а в очах пуста безодня,
Де ж добро взялося в мене? Смішно! Не чекай дарунку – я ж бо грішна!
Термін дії твій скінчитись має, тож тебе ще ґречно я прохаю:
«Зникни!»
Листопад, 2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298911
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2011
автор: АнГеЛіНа