Коли кожного дня світ складається в пазл,
а двір, в якому обростаєш друзями,
сприймається широким і охайним;
коли на віру, що все гаразд
при кореляції "хочу" та "мусимо",
хребет не німіє негайно,
якщо назустріч тобі міліція,
хоча ти маленька людина,
і трава така, що лежачи горілиць, як
м`яч безтурботний, вдивляєшся в неба шпарину, -
це дитинство. Субстанція. Тоді.
Як говорять : давно і неправда.
Зараз , як би ти не хотів,
від себе маєш чекати поради.
Бо страх, цей зринаючий страх -
з рецидивом хронічної хвороби
відносить тебе в долину невдах,
лишаючии іншим надію для спроби.
09.08.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299695
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.12.2011
автор: Надія Позняк