Ген видніє буддистська мечеть,
Над хрестом в ній Давида зірки́.
Розмальована фресками вщерть
Невідомого майстра руки́
Там висить мазанина стара
У свої замилувана тріщинки
Вже суха як столітня верба,
Як єгипетські древні небіжчики
Маски знято, усмі́шок нема,
Навіть сліз на обличчях Блаженних.
Всі свої, лицемірить дарма,
Де не ждуть уже й променів денних
Їм ніяк і ні з ким. Рвати куш
У життя і в остраху клякнуть.
Моветон вигорати чимдуж-
Тут повільно в мороці блякнуть.
В їх очах не від щастя блищить,
А від жертв, подаянь і лампадок,
У думках тільки свічка тріщить.
Носії – вічний Маляра спадок.
13.12.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299780
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.12.2011
автор: герой