Чергувалась любов із болем,
Випікало на серці шрам.
Моє щастя проминуло
Повз мене полем,співаючи:
"Тамтарарам"
Відсікали зрадливі руки,
Ворон щодня віщував зиму.
Я з тобою приречена на вічні муки.
Ти-недосяжне alter ego,
Яке я ,на жаль,не дійму.
Ти знов проклинав обмеженість людства,
Морщив ніс од пекучого горя.
Відсьогодні рівень долі досягнув
облудства,
А рівень мороку досягнув
рівня моря.
Пробачала усю невідомість,
Кричала в пітьму,лякаючись світла.
Ми щодня любимо,хоч і не знайомі,
Чи то,може,доля так звикла?
Амазонка лякалась пориву,
Вирувало літо вночі,
Я до тебе вже не прилину,
Бо кодові двері замінили ключі.
Пробачай,зрадлива осінь,
Але ти втрачаєш свій лік.
Їхню відмінність не розумів Він досі:
"Вона-жінка,а він-чоловік".
2010р.
́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300232
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.12.2011
автор: Олена Ганько