Краєчком тепла іще гріє пошерхла долоня,
Дотулена зграйки забутих сумних сновидінь,
На грудях зими, у якої так пусто у лоні,
Самотність дріма, обіймаючи згини колін.
Пів’яблука сонця, незірване наче ранета,
Пів-спогаду дня… і опівдні здійметься на крик
Невінчаний вітер, що хмарам торкає рамена,
І так невсипущо нудьгує вночі молодик.
Межі добіга - то дощами, то клаптями вати
Цей згорток часу із заплентаних вчора доріг,
Не вчасно отак захотілось його впильнувати,
Як вже відлітнів, зосенів… і сховався за ріг.
Блискітки ялинок прикрасять придумане свято
Зимової тризни… землі , що чекала дарів,
Запахнуть ізнову друкарською фарбою дати
Нових хрестоносних і глянцевих календарів.
19.12.2011
svit
СпустошІла зима як перевертень вислизне в травень.
Й молодик звеселиться і ріжки занурить в етер.
Лише спогад лишиться: камінні оті архітрави.
Якось будем... перейде оце знавісніле холодне "тепер"!..
Якось так переплентаєм зимні закляклі стежини!
Ще відлига попереду й сонце що твій Apfel Gold!..
Глянь-но, Лано! Вилискують сонце-зайці на крижині!
Тож хутчіш забираймося геть із груднево-лютневих негод!..
***
ID: 302143
Рубрика: Вірші, Присвячення
дата надходження: 25.12.2011 06:49:04
© дата внесення змiн: 25.12.2011 06:49:04
автор: svit
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301037
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2011
автор: Лана Сянська