А грудень замазав все сірим,
у поглядах немає надій.
Мій пульс забився пунктиром,
гасне, як стомлені очі повій.
Він скоро зійде на нуль,
я скоро, як цукор у каві, розтану.
Як героїня поганого кіно,
чекатиму поки настане
наступна весна. Не дочекаюся.
До темних передвечірніх годин
звикну. І залишаються
спогади, що на смак як полин.
А у знайомого очі,
що кажуть, що кращих людей давно вже нема;
я знов вдихаю свій нікотин опівно́чі,
і знову залишаюсь сама.
Та що мені люди, для котрих
я завжди буду ніким.
Його очі - вікна будинку навпроти;
мої скривлені пальці - зламані гілки.
Хай сміливо сідає на них вороння,
а я для цього світу недостатньо вперта.
Така філософія - йти по життю навмання,
така трагедія - не дочекатися смерті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301057
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.12.2011
автор: cold__wave