Відтяв від хлібини скорину.
Зняв скальп – ніби з псевдо-індуса.
Забув, занехаяв, закинув –
оту, при якій не відбувся.
Від неї – і діти нелюбі,
хоч, звісно, невинна малеча…
А ночі із нею укупі –
зруйновані гнізда лелечі.
Вона терла стіл аж до скрипу –
а знов по вуглах замасніло…
Він пив нелюбов, доки випив –
а дна не дістать: не зміліло!..
Ой, кажуть неправду в народі:
мовляв, де ж були твої очі? -
Коли купував при нагоді…
Судити багато охочих.
Провину свою розуміє,
застряг у своєму ж капкані…
За вікнами темрява мліє.
Це ніч їхня спільна. Остання…
17.04.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301074
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2011
автор: Лариса Омельченко