Холодний чай і крик мовчання,
Вже ранок пасмурний настав,
Та не прокинеться кохання,
Яке ти дурман́ом приспав.
Закам'яніли сльози ѓіркі
Одіну маску на лице,
Десь закотилась наша зірка,
Як те загублене яйце.
Зал́ишилась немов пустеля
У вітряну холодну ніч
Спаплюжена м’яка постеля
І сльози виплаканих свіч.
І вітром висушені очі,
Пусті слова неправди зрад
І марево від снів пророчих,
І безнадії зорепад.
Нам не вернути сподівання,
Все, що було густий туман,
Пройшло, минулося кохання,
А може юності дурман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301545
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2011
автор: kalush