Розколихує…
Хвиля вітру розколихує мідну таріль.
Відстань схлипує…
Низ.
Низько падає кожен день
На горизонт лягає парою з димарів
За горизонтом тінь…
Безпросвітний день
Безпросвітний дощ…
Падає, падає…
Білим, дрібним диханням
Починається біг.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
Не розбий тонку грань
Між його поглядом
І своїм …
Секунд десять незмінна
Тонка волосінь
На гачок підчепить
Мить!
Непорушну,
Тонку
Лінію.
Незалюднену глибочинь.
Білого кольору нить втягнута в вушко зими
Голки вістрям сколота
Чорна пучка землі.
Вишивкою нашвидкоруч,
Замовлянням, шепотом
Спинена кровотеча часу.
Спить
Мить.
Кроком невпевненим не зіжмакай,
Не зібгай його спокою!
Сніг…
22.12.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301600
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2011
автор: gala.vita