я мов в бараку, наче в'язень,
в полоні власного життя.
є королева... я лиш блазень,
котрий ховає власні почуття.
я їх під шматом пластику сховав,
від тебе, адже ти їх зовсім не цінуєш.
я намагався вже не раз... я вже тікав...
та ти щоразу спроби всі мої марнуєш.
та все одно тобі тих почуттів не зрозуміти,
хоча вони і так уже на білому пролиті.
чорнилом чорних рукописних літер,
що між рядками заховались... ще закриті.
ти королева, я блазнюю й досі у неволі,
лиш дотиком дрібниш серця, мов кришталеві.
та з мене досить... все... набридло грати ролі,
отримую натомість погляди твої, немов свинцеві.
прошу залиш, звільни мене з полону своїх пут,
набридло вже, не хочу більше я для тебе блазнювати.
а ні, то краще вип'ю літри, кілограми з'їм отрут...
благаю, відпусти... для іншої щоб міг я маску зняти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301879
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2011
автор: fuko`