Не даруйте квітів їй, не її коханий.
Не несіть замордованих
Далеким перельотом
Із Голландії до її дому
Німих троянд.
Не засяють вони у пітьмі,
І не вам заспівають «осанну»,
І вже не принесуть насолоди
Від минулих і нинішніх свят.
Коли змушена буде
До рук їх усе-таки взяти,
Й пелюстки нерухомі
Її полоснуть по щоці,
Пригадає: колись,
Без якоїсь знаменної дати,
Один хлопець прийшов
Із бузковим букетом в руці…
О невдячність жіноча!
Зрозумійте її, не кохані.
І добробут, і злагода:
Ваших чеснот – ціла рать…
Та згадає вона, як колись,
На бузковім світанні,
Її юний знайомий
Не наважився поцілувать…
10.09. 2001.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302175
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2011
автор: Лариса Омельченко