Я давно не народжую втомлених ві́ршів,
Тих блаженних відтінків людської душі.
Бо цей світ вже сьогодні стає щасливішим,
Бо у ньому життя десь торкається мрій.
І ті мрії так пахнуть для мене грозою,
Що десь там заховалась у Тво́їх очах,
Розкажи Ти мені, як впиватись Тобою,
Щоб цей вогник ніколи уже не зачах.
А в зіницях Твої́х- цілий світ оживає,
І дарма, що на відстані сотень доріг,
Ну скажи, хіба так у житті не буває?..
Щоб очима торкнутись очей, та тільки...
навік...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302222
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2011
автор: Весняна Осінь