Я так сумую за тобою,
моє кохання, моя доля,
навіщо зрадила мене?
Навіщо, ти, моя кохана,
пішла від мене й без вагання
встромила в серце гострий ніж?
Стікаю кров’ю по краплинці,
лиш твоє фото, що висить на стінці,
нагадує мені про тебе…
Та спогади, мої переживання,
твій запах, голос твій, мої великі сподівання -
все вщент розбилось, в одну мить,
лиш ніж у мене у грудя̀х стирчить.
Я вже не відчуваю болі,
лиш твої стони за стіною,
я чую інколи, і вмить -
усе всередині горить.
Ні, це не біль – це все моє лібідо,
моя це пристрасть, що зводить з розуму щодня.
Що щосекунди, щохвилини мені шепоче тихо-тихо
твоє спокусливе ім’я.
Воно шепоче мені оду смерті,
говорить: «Забери життя у них,
убий себе і в темряві великій,
засни спокійним сном серед живих.
Можливо, хоч вона тебе зігріє,
накриє маревом солодким,
відчуєш як душа німіє,
і ти забудеш про турботи».
А я… не можу це зробити, - розумію:
це все тваринні почуття.
І тихо закриваю рот лібідо,
чекаючи від тебе каяття.
Та ти мовчиш, моя кохана,
Лиш посміхаєшся у відповідь мені.
Я скоро виберусь з твого капкана,
Як сильно б не тримала мене ти.
Я відірву собі і руки, й ноги,
Та все одно від тебе я втечу,
Це не важливо – скільки буде крові,
Важливо вижити мені, і я кричу,
а ці думки й переживання хворі
рвуть на шматочки голову мою.
А завтра, знову все почнеться,
І знову я скажу собі:
«Я так сумую за тобою.
Навіщо зрадила мені?»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302843
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.12.2011
автор: Head Like A Hole