О Україно, чом така самотня?
Чом кинули одну посеред гір?
Колишня слава вже безповоротня,
Нема її та вір у себе, вір!
О Україно, встань же із колін,
Давай же, піднімайся, Батьківщино.
Не бий найгіршим з гірших ти поклін,
Бо породила батька ти і сина.
О рідна земле, бурею здіймись
І виром завируй посеред поля,
За все своє, за волю ти борись,
Сама завжди вирішуй свою долю.
Хай майорить заквітчаний вінок
На голові твоїй , о Україно,
Вперед зроби нарешті ти свій крок,
Ніхто тебе у прірву вже не кине.
Повір у свої сили і злети
Все вище й вище , до самого неба,
Будь обережною і звідти не впади,
Ти - не одна, Так не кажи, не треба.
І пісня твоя хай у даль летить,
І все твоє тебе хай буде гідне.
Життя твоє і кожна його мить,
І ти нехай, і слава твоя квітне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302908
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2011
автор: Троль