Попереду стільки дива, і стільки всього на двох,
Що це - важливе - можливим зробив не інакше – Бог,
Надав нам у руки віжки, а в долі – магічну річ:
Тепер у одному ліжку судилась нам кожна ніч…
Попереду стільки щастя, що вистачить до зірок…
Кайданки, що на зап’ястях – то наш добровільний крок,
Халепа, в яку ми втрапили, нам двом видається раєм,
І нам не шкода ні краплі, що ми тепер поза зграєю…
Попереду стільки «поруч», що хочеться жить і жить,
Чи тяжко буде, чи боляче – удвох усе розділить,
І вірити, і надіятись, і щоб закипала кров -
Бо вже не словами, - діями, показувати любов…
І будем поруч мудрішати, і жити в мирі з людьми,
І дітки нас будуть тішити, і тішитись так, як ми -
Тому, що нам має значення: любові без суєти.
І ми ще стільки побачимо, і ще об’їдем світи…
Ти знаєш, є люди зáвисні – та Богу з неба видніш,
Ми зможемо жити радісно, коли ми навіть на дні, -
Бо сила моя й наснага – твої тепер, позаяк
Я твій добровільний янгол, я в церкві сказала «так»…
© Ксенислава Крапка, 30.12.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303146
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2011
автор: Ксенислава Крапка