Січневе небо прагнуло тепла,
Раділо сонця звабному промінню.
Та обрій міцно сірість обняла,
Зима ще довго вчитиме терпінню.
Пригублю ілюзорність самоти,
Колись той смак порятував від скрути.
Тож прагну свіжий вітер віднайти,
Щоб знову крила втрачені відчути.
І байдуже, коли сльоза пече,
Бо то лише печальний янгол бачить.
Ти знову поруч, ось твоє плече.
Летімо разом, любий мій козаче.
Летімо в далеч сонячну, ясну,
Де щастя квітне, мов розмай весняний.
Відкиньмо крижані тенета сну.
Не вічна ніч, я вірю – день настане!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303586
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2012
автор: Копачівна