В тролейбусі місця уже не лишилось -
підніжка лиш радо мене прийняла.
А поручні ввечері геть потомились:
їх пестила грубо рука не одна…
Мов гномик, я знизу на людство дивлюся,
задуха усіх навкруги дістає…
Приємного погляд, нарешті, торкнувся:
в салоні закохана парочка є!
На поручні -«гАльма» всі тиснуть і тиснуть…
Та дівчина вище за мене стоїть.
В тролейбусі визріло тисняви тісто...
А хлопець радіє: це ж ніжності мить!
Долоню-весло, мов рибалка завзятий,
поклав на тендітного пальців човна…
Кортить засміятись, кортить погукати:
«Агов, чоловіче, та то ж не вона!»
В тролейбусній тій тісноті й штовханині,
Він пальчики пестив… не їй, а мені!
І щось шепотів своїй юній царівні
(а спробуйте не переплутать самі!)…
Я руку з полону тихенько звільнила
(здивований погляд додолу упав!..)
А я крадькома на «Ромео» дивилась:
уважнішим будь, не лови, хлопче, гав!
30.09.1998.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303800
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2012
автор: Лариса Омельченко