Змінюючи реальність,
Світ немовби і стає ілюзія,
Тут за судьби є відповідальність,
А за долі монологом йде дискусія,
Нові рішення які не вирішать,
Те чого не хочуть діяти за нас,
І тому здається начебто душа,
Є красива та красою без прикрас.
Й бачити початок де лише один,
І дивитися куди втіка за обрій,
Ця дорога на якій ти мусиш йти,
У кінці залишаться майже хоробрі.
День за днем як місяць у воді,
То його впіймав то знову ловиш,
Все наче призначено тобі,
Ти переконав себе й собі говориш.
Що не так а що є саме так,
Звідки правила які як орієнтири,
Невловиме щось тримаєш у руках,
Ліній світу маєш ти лише чотири.
І зорі на подарунки що із хмар,
Там за небом заховалися далеко,
Те що ти отримав не удар,
Це лиш попередня небезпека.
Хай там як, я ще раз помовчу,
Може щось корисне й не побачу,
Ні, не я це голосно кричу,
На обличчі з посмішкою я душею ... ???
3.01.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304023
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 03.01.2012
автор: КРІПАКОС